У Дніпрі згадали загиблих під Іловайськом

29 серпня на Краснопільському кладовищі, де поховані бійці, загиблі під Іловайськом, провели мітинг пам'яті. На нього зібрались представники міської та обласної влади, родичі та товариші полеглих військових.

«Цей день надзвичайно важливий для нашого міста, адже найбільше втрат Дніпропетровська область зазнала саме у серпні 2014 року. Для всієї України – це наймасштабніша трагедія за весь час проведення АТО. Ми маємо кожного року згадувати подвиг, який здійснили для нас ці хлопці. Ті, хто винен у цій трагедії, мають бути покарані», – вважає радник міського голови Дніпра з питань АТО Юлія Дмитрова.

Присутні вшанували загиблих хвилиною мовчання, після чого поклали квіти до меморіалу. «Якби я тоді лежав на полі і не намагався повзти, рухатися, то живим би точно не залишився», – згадує боєць батальйону «Дніпро-1» Артем Кравченко, який отримав три кульових поранення під час обстрілу колон, які виходили з оточення, і з поля бою виповз до найближчого села.

Батьки Максима Пошедіна розповідають, що син пішов на фронт 23-річним. Попри результати експертизи ДНК у загибель сина досі не вірять.

«Мама й не знала, що він пішов. Він у нас в місті вів школу бойового гопака, займався патріотичним вихованням дітей. Настала війна — та й пішов», — говорить батько Максима Віталій Пошедін.

Звістку про загибель Дениса Томіловича його дружина Юлія почула 29 серпня 2014 року від його бойового товариша. «За два роки що змінилося? Перший час було дуже важко, — пригадує Юлія. — Але розуміла, що є двоє дітей, заради яких треба брати себе в руки і жити далі. Будемо розвиватися, щоб він дивився на нас, пишався і розумів, що діти захищені, в них є надійний тил».

Боєць полку «Дніпро-1» Віталій Саприкін вийшов з-під Іловайська живим, проте психологічно досі не відновився: «Я спілкувався з психологами, проходив реабілітацію, але не допомагає. Ці дні — дуже важкі, погано спати. Хлопці приходять уві сні, кожен день переживаєш ніби по-новому. Назвіть день, годину, і я розкажу, що ми робили».