Життя за кермом. Велике інтерв’ю з легендою дніпровського мото- та автоспорту

У тридцять років він став чемпіоном України з мотоспорту, в сорок пересів за кермо гоночної автівки. У своїх останні змаганнях брав участь, коли йому було сімдесят п’ять — виборов срібло. Сьогодні Станіслав Журавльов усе ще кермує. Тепер, щоправда, вантажівкою, бо працює водієм.

Людина, з якої розпочався розвиток цього спорту в нашому регіоні, зацікавилася ним випадково. Станіслав Миколайович згадує: довгий час він захоплювався боксом, потім побачив перегони мотокросу та назавжди закохався у рев моторів. Наполеглива праця дозволила йому здобути звання майстра та увійти до збірної Центральної ради фізкультури та спорту.

Основні змагання з мотокросу проходили у європейській частині Радянського Союзу. Їздити на них із Томська, де він жив, для Станіслава Журавльова було складно.

«Це зазвичай більше чотирьох діб на поїзді, з пересадками, зі своїм мотоциклом, — пояснює гонщик. — Тому я попросив, щоб мене переселили кудись ближче. А тут якраз змагання були у Жовтих Водах».

Спортсмен закохався в українські сади та українських дівчат:

«Я вперше побачив, як ростуть на деревах фрукти та ягоди. До цього, у себе, ласував лише дерев’яними китайськими яблуками. А тут мене водили вночі садами, показували, пригощали. Вранці я сказав, що лишаюся тут».

Далі Станіслав Журавльов почав здобувати собі репутацію, адже на новому місці йому ще тільки належало заявити про себе. І він заявив, гучно — виборов перше місце на обласних змаганнях, лишивши суперників позаду на ціле коло.

«У мене була велика пачка грамот та дипломів. Усі зі щільного паперу, тож я вирізав із них дуже зручні прокладки для моторів», — сміється Станіслав Миколайович.

Нагород у гонщика справді сила-силенна: він дістає цілу зв’язку медалей. Станіслав Журавльов навіть не пам’ятає, де та коли здобув кожну із них:

«Ще у мене був кубок СРСР. Він увесь проіржавів, і я віддав його одному з фанатів».

Поступово він перекваліфікувався у автогонщика, згодом, коли Україна стала незалежною, познайомився з Олександром Фельдманом. Разом із ним та іншими однодумцями вони організували дніпровську команду та по черзі займали призові місця у чемпіонатах.

До сімдесят п’ятого дня народження Журавльова друзі підготували для нього сюрприз: запропонували взяти участь в етапі України. До фінішу прибув другим, бо суперник вибив його на повороті. Сміється:

«У сімдесят п’ять років, знаєте, ніхто вже не їздить, тож і за срібло не соромно».