Таємниці історії: Як кріпаки Катеринославщини допомогли видати «Енеїду»

Виданню Іваном Котляревським його безсмертній «Енеїді» допомогли гроші від продажу кріпаків старовинного села Личкове Катеринославської губернії.

Старовинне село Личкове Новомосковського району – набагато старше за Дніпро. Воно було започатковане як зимівник запорізькими козаками. За однією з версій – козаком на прізвисько Личко, що й дало назву селу. Перша письмова згадка про Личкове належить до 1706 року.

Але люди на його території проживали набагато раніше цих часів, про що свідчать археологічні пам'ятки на території Личкова епох неоліту (4 тисячоліття до нашої ери) та бронзи (2 тисячоліття до н.е.).

Більше про це село можна прочитати тут

На час написання Іваном Котляревським «Енеїди» Личкове було процвітаючим селом. А володів землями Личкова та сусідніх сіл відомий поміщик Семен Кочубей (1778–1835).

Він уславився як відомий український меценат. Серед іншого Семен Кочубей виділив кошти на видання «Енеїди».

А ці кошти були їм отримані від продажу села Личкове з кріпаками за величезну на ті часи суму в 1 мільйон рублів!

Про цю цікаву історію у групі «Рідна Новостепанівка (Цікавінки з історії Новомосковського краю)» розповів її адміністратор Ігор Лисенко:

«Село Личкове і «Енеїда» Котляревського.

В 1809 році відомий український меценат Семен Михайлович Кочубей (1778-1835) профінансував видання Іваном Котляревським 4-х частин його нетлінної «Енеїди». За цей вчинок його навіть називають хрещеним батьком української літератури. Вдячний Котляревський саме йому і присвятив свій твір.

Цілком можливо, що меценату ці грошенята допомогли заробити в тому числі його Личківські кріпаки. Відомо, що Семен Кочубей на початку 19 століття володів Личковим і навколишніми землями. (Прим.: взагалі родина Кочубеїв володіла тамтешніми землями ще з першої половини 18 ст.)

Нажаль, крім благодійництва, Кочубей дуже любив жити на широку ногу. Можливо саме тому він був вимушений продати своїх Личківських кріпаків за астрономічну по тим часам суму в 1 мільйон рублів!

Але і цих грошей виявилось недостатньо. В кінці свого життя меценат Кочубей встиг промотати все своє майно і помер буквально в бідності.

Сьогодні знайшов документ, датований 23 жовтня 1826 року, який засвідчує факт продажу Личкового разом з селянами.

«Дійсним статським радником Семеном Михайловичем Кочубеєм, статському раднику Миколі Семеновичу Шиянову, продається маєток в Катеринославській губернії в Новомосковському повіті.

Село Личкове, що на лівому березі річки Орелі, в якому селян 780 душ за останньою ревізією, та села Сомівка, Семенівка і Займанське, що на правому березі тієї ж річки (Малоросійсько-Полтавської губернії Костянтиноградського повіту), в яких ревізьких селян 714 душ.

Разом з ревізськими душами продаються їх дружини з народженими від них після 7 ревізії дітьми обох статей. Також продаються панські та селянські будівлі і споруди, разом зі скотом, майном, пашеною та непашеною землею. Якої приписано до перелічених поселень 15 911 десятин (прим.: більше 17 тисяч гектар).

За весь маєток сплачено асигнаціями 1 мільйон рублів. Купча писана на гербовому листі за 2 тисячі рублів, мита стягнуто на 40 тисяч рублів, за акт сплачено 10 рублів».