У Дніпрі видали книгу пам'яті відомого журналіста

Книга присвячена пам'яті Олександра Дем'яновича Давидова, котрий пішов у вічність рік тому.

Все його життя було присвячене журналістиці. А останні 30 років Олександр Давидов очолював Журфонд обласної організації НСЖУ.

Журфонд регулярно видавав цікаві та актуальні книги, присвячені історії нашого міста та області, найвідомішим людям та подіям регіону.

Рік тому Олександра Дем'яновича не стало…

Одразу після його смерті у Дніпропетровській обласній організації НСЖУ розпочали готувати книгу його пам'яті.

І ось вона побачила світ, про що розповів ветеран журналістики Святослав Азаркін:

«Книга «Він поклонявся людині і слову…» вийшла щойно друком у видавництві «Дніпро. Журфонд» Дніпропетровської обласної організації НСЖУ.

Своїми теплими спогадами про ветерана журналістики Олександра Дем’яновича Давидова, який рік тому відійшов за межу вічності на 87-му році життя, діляться його колеги, друзі, рідні… Газетарі і поети, фотокореспонденти та видавці, колеги по роботі та численні герої книг уславленого журналіста Дніпра і Кривого Рогу.

Один з авторів проєкту Олексій Ковальчук – голова правління ДОО НСЖУ, у передмові до видання схарактеризував багаторічний життєвий творчий шлях Олександра Дем’яновича місткою багатозначною фразою: «Жив щиро і чесно!». Професор, ветеран дніпропетровської журналістики Валерій Дрешпак констатує головну рису характеру свого друга так: «Дем’янович – то був вихор енергії…». Заслужений журналіст України Микола Нечипоренко (у минулому власкор багатьох обласних і республіканських газет) згадує, яку роль в його становленні, як журналіста відіграв Давидов, з яким він познайомився восени 1966 року.

«Мені пощастило,- пише він, - напрочуд товариський колега робив все безкорисно, зате щиро – по-батьківськи…»

У книзі безліч світлин різних епох життєвого шляху Олександра Дем’яновича, зроблених фотокорами з Дніпра. Володимир Рязанов, Віктор Грабовський, інші майстри об’єктиву ілюстрували і газетні публікації «дяди Саши». А скільки віршів йому присвятили друзі-поети: Володимир Луценко, Валерій Іншаков, Олександр Пільонов...

Особливо досяг у цьому Станіслав Шведун:

«Александр – «покровитель» дословно. Греки ведали, что и почем. Твой девиз: помогать не условно, а серьезно подставив плечо», «Другим друзьям, чтоб не в обиду: Страны бесценный генофонд – такие люди, как Давыдов, - себя создавший и «Журфонд». Душевно и смело, как Зевс под эгидой, дела все вершит свои Саша Давыдов. Издательский мастер с душой нараспашку… О, как же горжусь дружком своим Сашкой»…

Кроме «застольных» стихов у Шведуна есть и печальные:

«Ярчайшая звезда скатилась с небосклона: из старших, кто писал, - последний могикан» (написано в день смерти 23 февраля 2024 года). И еще один стих датированный 24 августа: Мы полгода без Сашки. Нет его… Как же жаль! Загрустили ромашки… В душах стонет печаль…».