Місту Верхньодніпровськ – тисяча років?

Якщо підтвердиться одна версія історії цього міста, Верхньодніпровськ стане найстародавнішим містом нашої області та одним із найдавніших в Україні.

За сучасною офіційною версією, Верхньодніпровськ було засновано 1779 року, тобто йому – 246 років.

Але насправді поселення на місці цього міста існували набагато раніше.

Ось що про це пише «Дніпро Культура»:

«Верхньодніпровськ – одне з найстаріших міст області з унікальною історією, цікавою сучасністю, талановитими людьми, які жили, працювали та прославляли його.

Верхньодніпровськ – невелике місто на карті Дніпропетровської області, в адміністративних реєстрах і географічних атласах значиться населеним пунктом з менш як 20-тисячним населенням. Постало воно там, де річка Самоткань злилася з великим Дніпром, на місцях, овіяних славою пращурів наших, які з давних-давен жили і господарювали тут.

Верхньодніпровськ – одне з найстаріших міст Дніпропетровщини, йому вже 250 років, але це тільки та історія, що зафіксована в офіційних документах. А коли поглянути в глибину віків…

З історії заснування міста

На території сучасного Верхньодніпровська (в долині річок Самоткані та Дніпра) люди жили з давніх-давен. Цей край приваблював своїми природними багатствами: хорошими пасовищами, великою кількістю риби та дичини. Першим народом, що жив тут, були скотарі-кочівники – кімерійці. Потім, починаючи з ІV століття до н.е., цією місцевістю один за одним пройшли скіфи, сармати, готи, гунни, підкорюючи місцеве населення, змішуючись та розчиняючись у ньому.

У ІХ столітті Придніпров’я стало центральною частиною держави Київська Русь. По Дніпру проходив відомий торговий і військовий шлях «із варяг у греки». Київські князі, здійснюючи походи на Константинополь та Болгарію, пересувалися по Дніпру повз поселення, що були на території нинішнього Верхньодніпровська.

Найбільшого лиха ці місця зазнали в ХІІІ столітті від татаро-монголів. Після їхньої навали благодатний край перетворився на «дике поле». Спустошені землі почали потроху заселятися тільки після звільнення Русі від татаро-монгольського ярма. Заселення було тісно пов’язане з виникненням козацтва.

У 1680–1690 роках на території сучасного Верхньодніпровська був козацький зимівник – хутір, де мешкали кілька козацьких сімей, які задовольняли харчові та побутові потреби Запорозької Січі: заготовляли продукти – ловили і сушили рибу, полювали на дичину, займалися скотарством, розводили коней.

Після ліквідації Запорозької Січі в 1775 році землі в долині річок Самоткані та Дніпра вздовж верхнього кордону козацьких вольностей, тобто територію Верхньо-Дніпровського козацького зимівника, Катерина ІІ подарувала князеві Григорію Потьомкіну під рангову дачу.

У 1779–1780 роках на цьому місті князь заснував слободу і назвав її на свою честь Григорівською, заселивши її народом сімейним і осідлим.

У 1782 році тут жило вже 226 чоловіків і 189 жінок. У 1785 році Потьомкін передав Григорівську слободу у казенне відомство, назвавши її державною слободою Ново-Григорівкою і призначив для поселення відставних солдат…».

Але який цікавий історичний документ виявила «Краєзнавча студія А. Артеменко» з Верхньодніпровська.

Студія досліджувала «Путівник Дніпром та його порогами», який був виданий в Катеринославі в 1888 році. І виявила там найцікавіший опис Верхньодніпровська:

«Этот уездный город Екатеринославской губернии отстоит от пристани, лежащей в 68 верстах от Калеберды, в двух верстах. На месте этого города в одиннадцатом веке существовал город Переволока. А позднее – стоял запорожский зимовник. Жителей там – до 6 тысяч».

Про існування міста Переволока у Краєзнавчій студії А. Артеменко інформації немає. Там змогли лише повідомити, що Переволока – найпоширеніший топонім. Він позначає місце біля переправлення (волоку) судна.

Немає про це інформації та в інших офіційних джерелах.

Але, можливо, досвідченим історикам та краєзнавцям вдасться відшукати сліди міста Переволока. І тоді Верхньодніпровськ зможе претендувати на статус міста із 1000-річною історією!

Нагадаємо, що до початку повномасштабної війни такі дослідження активно проводились дніпровськими істориками. І неодноразово звучали пропозиції «старити» наше місто, ведучи його літочислення від одного із давніх поселень запорізького козацтва...

Ілюстрації - «Краєзнавча студія А. Артеменко» та «Дніпро Культура»