Начинал поваром бригады, а стал командиром роты

Судьба воина 128-й Днепровской бригады «Дикое поле» Виталия делала немыслимые повороты.

Он стал на защиту Украины в начале полномасштабной войны. К тому моменту поток желающих дать отпор агрессорам был такой огромный, что в 128-й бригаде ТРО оставалась свободной единственная должность – солдата-повара.

Сейчас Виталий заслуженно командует ротой.

О его судьбе в 128 бригаде рассказали:

«Коли він прийшов добровольцем у 128 бригаду ТрО, у батальйоні залишалась лише вільна посада солдата-кухаря.

Віталій погодився, щоб не чекати формування наступного батальйону. І виявився неймовірним кухарем.

З обмеженого військового раціону він постійно виходив за рамки класичного трикутника «борщ–каша–м’ясо». Його побратими досі згадують фірмовий «лимончелло» з води, лимонів, меду та льоду, який рятував після виснажливих робіт на окопах чи після бойових виходів.

Довго залишатися на кухні він не хотів і за два місяці попросився у бойовий підрозділ – прохання задовольнили. Віталій воював на Донеччині, брав участь у контрнаступі. Під час одного із завдань наступив на протипіхотну міну – втратив половину стопи.

Знадобився рік лікування і болісних тренувань, щоб стати на ноги. Але Віталій вирішив не зупинятися, а стати офіцером:

“Чесно кажучи, під час лікування я чекав дзвінка від командира. Що у нас уже є таке потужне поповнення, що я можу залишитися вдома. Але дзвінка не було. Тому я зрозумів – не час повертатися з війни”.

Тепер він – командир роти 128 бригади «Дике поле», яка постійно бере участь у запеклих боях на Запорізькому напрямку. Він усюди поруч зі своїми воїнами. Недавно п’ять годин провів під скидами з дронів і довго викопувався з-під завалів.

“Нога у мене – молодець. На 100% виконує все, що від неї лишилося. Але вона мене носить – і саме на ній я вибрався з-під завалів і дійшов на нову позицію”, – жартує Віталій.

Коротке лікування – і знову до роти.

“Найбільшим щастям було побачити дітей і дружину, поки лікувався. Я знову чекав, що скажуть: можна видихнути, їхати додому. Але цього не було. Тому я повернувся до виконання обов’язків командира”.

Його родина – дружина, син і донька, які приїздили на період лікування, повернулись у Дніпро. Діти мають купу відео і фото, де батько сміється й жартує навіть під час бойових виходів. Та водночас вони добре знають: війна – зовсім не весела річ.

Свій черговий День народження Віталій зустрів на фронті – у колі воїнів, для яких він сам став прикладом. Бо у кого ще є командир з половиною стопи, який йде разом з усіма виконувати бойове завдання».

Фото 128 бригады