Шок та жах: Вхід у кафе на Дніпропетровщині роками «прикрашали» могильні камені

З 2012 року в селі Нехвороща вхід до кафе під назвою «Удача» був прикрашений надгробками, які потрапили сюди… з цвинтаря храму.

І тринадцять років цю кричущу картину ніхто впритул не помічав. Для мешканців села могильні камені були просто гарним декором.

На щастя, у Нехворощі проходила чергова археологічна експедиція фахівців із Дніпра. Міський сайт уже розповідав про те, як наші археологи другий рік поспіль шукали залишки Нехворощанського монастиря, зробивши при цьому безліч знахідок та відкриттів.

Один із членів експедиції і зміг впізнати в «прикрасі» кафе «Удача» могильні плити видатних людей цього села.

Про те, як це було і що сталося далі, розповів керівник прес-служби Нехворощанської громади Олександр Зінченко:

«Маленька, але знакова історична подія сталася сьогодні у Нехворощі. Два кам’яних надгробки, що стояли перед входом у літній павільйон кафе «Удача», перенесені на довічне місце зберігання – до Свято-Миколаївської церкви.

Передісторія події така.

У 1866-1898 роках настоятелем Нехворощанської Архангело-Михайлівської церкви, що колись височіла неподалік нинішнього Будинку культури, був священник Мусій Петрович Лучник. Народився він 4 жовтня 1834 року в селі Дейманівка Харківецької волості Пирятинського повіту, а до берегів Орілі приїхав після закінчення Переяславської духовної семінарії. На той час уже був одружений і мав двох синів – Василя та Григорія. А вже у Нехворощі в нього народилися ще троє синів – Гаврило, Лев, Михайло та дочка Ніна.

За 32 роки служіння в нашому селі Мусій Лучник неодноразово відзначався церковними нагородами. Він влаштував дві церковно-приходські школи – окремо для хлопчиків та дівчаток, викладав у них Закон Божий. Так само навчав Божому слову учнів земської школи, опікувався сиротами, збирав кошти на підтримку бідних сімей тощо. Був другим завідувачем Нехворощанської земської публічної бібліотеки-читальні. А відтак – був досить авторитетною людиною в селі, мав неабияку повагу серед священнослужителів сусідніх парафій. Тому коли 16 жовтня 1898 року помер, відбувся багатолюдний похорон, а журнал «Полтавские епархиальные ведомости» надрукував розлогий некролог з біографією М.П.Лучника.

Перед тим на три роки раніше померла дружина священника Євдокія Іванівна. За церковною традицією, поховали її біля церкви, за вівтарем. Тож біля неї знайшов свій вічний спочинок і Мусій Петрович. Пізніше їх діти, серед яких двоє синів стали лікарями, а троє – священниками, встановили на могилах батьків кам’яні надгробки.

Наприкінці 1930-х років настали часи так званого «войовничого атеїзму», коли за вказівкою більшовиків руйнувалися церкви, переслідувалися їх настоятелі, цинічно знищувалися їхні могили. Не обійшло це лихо і нехворощанських церков – жодна не встояла перед безбожниками! Зрівнялися з поверхнею землі поховання багатьох священників та членів їх сімей.

Тому можна вважати дивом, що кам’яні надгробки Лучників уціліли, понад сім десятиліть вони пролежали за аркою, що перед центральним входом у сільський парк. Напевне, це завдяки своїй вазі – кожен пам’ятник має близько тонни! Відтак мало хто брався зрушити їх з місця, щоб пустити на будівельні матеріали.

У 2012 році надгробки перевезла до свого кафе підприємиця Людмила Петренко. Звісно, ставити їх біля розважального закладу під назвою «Удача» – не надто етичне рішення, однак це також сприяло збереженню артефактів.

Мало хто, проходячи повз цих «прикрас», помічав, що на них є якісь написи. Прочитати їх без спеціальних навичок було неможливо – висічені вручну неглибокі літери зливалися зі строкатим узором граніту. А нещодавно ці написи допоміг прочитати старший науковий співробітник Музею історії міста Дніпро Кирило Габор. Наразі він є учасником археологічних розкопок на місці колишнього Нехворощанського монастиря і, навідавшись у Нехворощу, зацікавився надгробками.

Отак і з’ясувалося, що належать вони Лучникам – Мусію Петровичу та його дружині Євдокії Іванівні.

Відразу виникло рішення перенести їх на церковне подвір’я, де вони стоятимуть, доки існуватиме Нехвороща. Стоятимуть, як і належить, за вівтарем, і стануть місцем вшанування отця Мусія, котрий свого часу зробив багато корисного і для віри Господньої, і для прихожан, і для розвитку освіти в селі.

Отож сьогодні ці надгробки переміщено до церкви. Залишається подякувати усім причетним до такої благородної справи. Зокрема, настоятелю Свято-Миколаївської церкви отцю Олександру – за те, що пройнявся проблемою і взяв на себе частину клопоту, і йому ще належить підготувати місце для остаточного встановлення надгробків (поки що їх тимчасово поклали біля квітників). Ну і, звісно ж, Людмилі Петренко – за збереження артефактів (хоч і таким дещо дивним способом), і за те, що погодилась передати їх церкві».

Фото – Нехворощанська громада