У 93-й бригаді «Холодний Яр» розповіли про долі своїх героїв-артилеристів

Кожен із воїнів має свій шлях на фронт, але їх усіх об'єднує віра в перемогу України.

Про долю своїх воїнів у 93-й Окремій механізованій бригаді «Холодний Яр» розповіли:

«Після ранкового відпрацювання 155-м калібром по позиціях ворога артилеристи 93-ї переводять дух у бліндажі.

Хтось п’є каву, хтось навприсядки курить біля входу. Один з гармашів вийшов з укриття і зняв мокру футболку — через важку фізичну роботу його худорляве тіло аж парує на прохолодному ранковому повітрі. Піт артилерії сьогодні зберіг кров піхоти.

Завʼязується тиха бесіда — чоловіки гомонять про колишню цивільну роботу, ремонт “Паладінів”, вплив арти на перебіг бойових дій.

Наймолодший на вигляд хлопець із позивним “Пушистий” згадує колишню роботу на металургійному комбінаті.

“Якось до нас у мартенівський цех мали приїхати важливі гості, іноземці. Запустили всі вісім печей, нарешті включили, щоб воздух очищався. Ждали момент, щоб гості зайшли в цех, а всі вісім плавок працюють! Та щось пішло не так, гості не приїхали, дві печі засорилися, бо переварили плавку. В одній печі 500 тон жидкого метала. І він застиг. Металу жопа!

“Це ж мартенівську піч не можна зупиняти?”

Це доменну не можна! А мартенівську можна. Повністю глушать, пацани виходять з флажками, останавлюється вся робота, сирена виє. Сапери: чух-чух — бах! Дим — все нормально!”

***

В іншому кінці бліндажі високий чоловік із позивним “Метр” розмірковує про дрони і артилерію.

“Дрон може навіть більше накошмарити, ніж арта! Але ті задачі, які покладені на артилерію, жоден дрон не виконає. Накрити площу, наприклад. Бо ж в артилерії яка сила ураження! Ми не можемо зробить те, що може зробити авіація. Так само дрони не зроблять те, що зробить артилерія. Каждий виполняє задачу в своїй межі”.

***

В глибині бліндажу “Пушистий” продовжує розповідь про металокомбінат.

“Начало войни. Світломаскіровка. На станціях свєт не горить. Ніде свєт не горить. Фонаріками нам як составітєлям запрещається світити. І тут пєчка випускає плавку: таке зарєво! Яка там маскіровка!

“А де важче працювати — тут на арті чи там?”

“Вєздє важко! Там специфіка в чом: я був составітєль поїздів — постійно на вулиці, постійно на ногах. А тут все добре, тільки один мінус, що тебе вбить можуть!”

Га-га-га-га — лунає сміх в усіх куточків бліндажа.

“Коли вирішив контракт підписувати, дзвонить представітєль 93-ї бригади. Я питаю, що за вакансії є? Він каже — гранатометник і механік-водій БМП-2. Але я чоловік не воєнний, не міг вибрати. Ввін питає, ким я працюю. Машиністом тепловоза, відповідаю. Значить, каже, тобі — у механіки-водії. Я тоді не знав, як те БМП виглядає”.

***

У протилежному куті доноситься:

“Повний залп РСЗВ накриває чотири гектари! Подавлєніє арти полягає не тільки в тому, що вона всіх вбиває. Вогневий вал, ізвєні мєня, такий, що той подумає: та нє, я штурмувати не хочу! А за РСЗВ гармаші починають вскопувати все це діло. Роздовбують окопи, укриття противника, не дають йому голову підняти. Це називається “прибить до землі”. Бо як по тобі гепає, вилазити не особо хочеться. Поки батальйон ворога розвертає свої бойові порядки і доходить до точки, по ньому вже пристрілялися”.

“Пушистий” тим часом ділиться спогадами про іншу колишню роботу:

“Коли у піхоті був, попав у госпіталь з обмороженієм двох ніг. Лєва нога — 2% обмороження, права — 3. Врач заходить, каже: ну тут ампутація. А я кажу, яка ампутація?! Мені 24-ри год! Через крапельниці виходили. Але вже в берцях довго не походиш. Плюс ощущаю, що я вже не ходок. Ступні болять”.

“Коли з пехоти сюди перейшов в перший раз, зайшов у бліндаж, думаю, нічого собі! Оце бліндаж! Та тут курорт”.

7-ма ранку на Донеччині, почався новий бойовий день…».

Фото 93 бригади.