Два ювілеї Свято-Троїцького собору у Дніпрі

180 років тому було виділено перші кошти на будівництво цього храму та розпочато роботи. А 170 років тому роботи було завершено, і собор був освячений.

Але в 1855 році він постав перед парафіянами зовсім не в тому вигляді, в якому ми його зараз бачимо.

Проте - про все по порядку...

Як відомо, 1787 року в історії нашого міста почалася нова сторінка. Було закладено грандіозний Свято-Преображенський собор та проголошено грандіозні плани щодо будівництва «Південної столиці імперії». Але незабаром ці мрії луснули, як мильна бульбашка, а на місці фундаменту грандіозного храму (який ніколи не був збудований у задуманому масштабі!) зростали бур'ян та кущі.

200 років тому, в 1825 році, в провінційному Катеринославі була одна-єдина кам'яна церква – невелика цвинтарна.

У районі сучасної головної площі Дніпра вже існували торгові ряди базару, за якими звели маленьку дерев'яну Свято-Духівську церкву.

Поруч із нею у 1845 році і задумали збудувати грандіозний собор.

Про те, що було далі, свого часу Міському сайту розповів Юрій (у наш час – священнослужитель отець Георгій) Скубак:

«Від освячення місця до початку робіт минуло 8 років

У 1837 році на схід від церкви Святого Духа вже освятили місце під новий храм. Але будівництво Троїцького собору за цим планом виявилося не по силі місту, яке тільки-но закінчило Преображенський собор і будувало нову Успенську церкву.

Тільки 1845 року, через 8 років після закладки храму, лісопромисловець Феодор Дупленко виділили 3.000 рублів, на які вивели фундамент і… І будівництво знову зупинилося. Федорові Дупленку, який опинився перед загрозою збанкрутування, стало не до меценатства. Виправити свої справи він все ж таки зумів, як зумів і вибудувати церкву. За життя, аж до смерті від холери в 1848, купець передав на будівництво в цілому близько 100 000 рублів.

Вже 1855 року при єпископі Катеринославському та Таганрозькому Леоніді (Зарецькому) нова церква була закінчена та освячена в ім'я Святої Трійці.

Вона значно поступалася Успенській у розмірах і сильно відрізнялася від свого сучасного вигляду. Не було ні дзвіниці, ні приділу, що об'єднує її з храмом, ні службових корпусів, ні кованої огорожі. Все це зробили набагато пізніше.

Собор звели трипрестольний. Правий боковий вівтар присвячений Казанській іконі Божої Матері. Лівий боковий вівтар — святому апостолу Андрію Первозванному. Центральний боковий вівтар — на честь Животворчої Трійці. Три престоли нової церкви дали імена трьом міським вулицям: Первозванівській (нинішня – вул. Короленка), Троїцькій (вул. Троїцька), Казанській (вул. Грушевського) та Троїцькій площі.

Собор приріс дзвіницею та прибудовою

У 1860-х роках перед церквою за проектом одного з місцевих архітекторів будується велика кам'яна дзвіниця. Трохи пізніше між дзвіницею і храмом будується сполучний боковий вівтар, що майже вдвічі збільшив площу церкви. Меценатом цих будівель виступив купець Андрій Кирпичников та його спадкоємці, які виділили при цьому 15 000 рублів.

Наприкінці XIX століття старостою Троїцької церкви став Іван Мартинович Алексєєнко, - людина, яка зробила для неї дуже багато корисного. За підтримки Івана Олексієнка церква будує свічкову лавку та 12 власних лавок на Троїцькому базарі. З'являються будинки Причта та Троїцької церковно-парафіяльної школи. Наприкінці 1900-х років у церкві розпочинаються великі ремонтні роботи. Для виконання нових ікон та фресок у 1909 році було запрошено видатного українського живописця Івана Іжакевича.

Рука генія на стінах собору

У Троїцькому соборі пензлю Іжакевича належить низка настінних розписів. Серед останніх особливо виділяються лики євангелістів на площі центрального нефа та святі, написані на весь зріст на пілонах собору: слов'янські першовчителі Кирило та Мефодій, апостоли Петро, ​​Павло та інші.

Зі смертю в 1910 році старости Троїцького собору Івана Олексієнка реконструкція обора затягнулася. Остаточно її змогли завершити лише 1917 року.

Радянський атеїстичний режим не пощадив і величний собор. У 1934 році церкву було закрито «через відсутність прихожан». Скинули дзвони, зірвали хрести. По периметру від храму розмістили численні магазини, майстерні, склади. Саму церкву розділили на два поверхи і пристосували під склад, але ангели над її порталом усе також славили Бога, дивлячись на розвантаження мішків із цукром, як колись дивилися на солідних парафіян купецької церкви.

Здавалося, вже засуджений на остаточне руйнування, храм ожив під час німецької окупації. У листопаді 1941 року у ньому відновили архієпископську кафедру та богослужіння. 11 червня 1942 року на кафедру був хіротонізований Димитрій (Маган) на єпископа Дніпропетровського та Запорізького.

Про авторство фресок майже ніхто не знав

Протягом 1942 року за проектом Володимира Самодриги новий собор відремонтували зовні, хоча далеко не повністю - через відсутність коштів. Повісили дзвони, оштукатурили та вибілили стіни, знову пофарбували у зелений колір купола та повернули на них золоті хрести. Усередині встигли розібрати перекриття та розчистити зафарбовані розписи.

Великі реставраційні роботи всередині розпочали лише у 1950-х роках. Відновили вцілілі розписи Іжакевича: «Втеча Йосипа до Єгипту», ікони апостолів, херувимів у склепіннях малих куполів, орнаменти. Знищені радянським режимом фрески замінили на нові, з яких найбільше вражає «Благовіщення» на пілонах вівтаря. Створили новий грандіозний іконостас, збудували новий ґанок паперті замість воріт складу, балкон для верхнього архієрейського хору та зробили ще багато та багато іншого.

Тоді ж дізналися і про авторство розписів у Троїцькому соборі… Сумний парадокс епохи: сам Іжакевич на той час ще був живий, але про свої православні симпатії змушений був замовчувати – напевно, на той час по-іншому було й неможливо. Про його розписи у Троїцькому соборі на той час уже ніхто не знав.

Нова сторінка історії

У 1985-1987р. собор прикрашається великими панікадилами у всіх куполах, було поставлено нові позолочені хрести. Зроблено металеві огорожі на алеї, нові великі нижні вікна та двостулкові бічні двері.

Особливої ​​ретельності, дбайливості та розмаху роботи набули в 1990-2000-х роках  завдяки енергії, цілеспрямованості та молитовній підтримці митрополита Іринея (Середнього), який очолює Дніпропетровську єпархію з 1993 року, та настоятеля протоієрея Володимира Аксютіна. У головному храмі міста, буквально на очах, відбувалась вражаюча реставрація куполів, зовнішнього та внутрішнього оздоблення, у тому числі – і облагородження навколишньої території.

Наразі Свято-Троїцький собор є центральним храмом Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви».

Повну версію історії будівництва та розвитку Свято-Троїцького храму Дніпра можна прочитати тут.

Ілюстрації з відкритих джерел.