Він дивом вижив після атаки ворожого дрона...

Міський сайт продовжує розповідати про долю воїнів 128-ї Дніпровської бригади «Дике поле».

Володимир уже два роки воює у складі цієї бригади. До цього працював сантехніком, вважаючись вкрай незвичайним фахівцем цієї сфери, бо не пив та не курив.

Курити він не почав навіть на фронті, хоча після деяких ситуацій це не завадило б розслабитися.

Про долю свого воїна у 128 бригаді розповіли:

«Півроку на позиціях у Кам’янському, оборона на Донеччині, вижив після удару FPV-дрона — сантехнік з Чернівців смалить окупантів!

“Я з Чернівців, де тихо й не стріляють, куди всі хочуть переїхати”, — каже Володимир.

Жартує, що став знаменитістю вдома ще за цивільного життя — був сантехніком, який не лише не п’є, а й не палить. Не почав палити навіть на війні — шкідлива звичка, яка негативно впливає на здоров’я, каже він з посмішкою.

“Коли я заповнив усі папери у ТЦК, мене відпустили додому — і два дні мене просто трусило. Я розумів, що моє життя зміниться докорінно, що буду спати в якихось руїнах, окопах, по мені будуть стріляти… Але потім я приїхав на БЗВП і просто прийняв нову реальність — це позбавило мене страху. А потім я зрозумів, що тут, на війні, теж є життя”.

Володимир уже два роки воює в піхоті 128 окрема важка механізована бригада "Дике Поле". Його головна зброя — кулемет “Браунінг”: важкий, але безвідмовний. “Але важкий”, — знову жартує він. Володимир про все розповідає з посмішкою — про досвід, обстріли, проходи по вибитих лісосмугах, але найбільше — про хлопців, з якими воював.

“З часом я зрозумів, що саме тут, на війні, знайшов кращих друзів. Людей, які завжди зрозуміють і допоможуть, і яких я теж завжди зрозумію і зроблю все, щоб їх підтримати”.

Він брав участь в обороні Старомайорського на Донеччині, тримав посадки під шаленими обстрілами ворога, а потім провів у Кам’янському шість місяців. Але найбільше й досі згадує евакуацію пораненого на Донеччині. Той випадок, у вщент вибитих артою лісосмугах, Володимир називає найважчим за всі два роки.

“У нас був тяжко поранений, і за ним на позиції прийшов командир роти, до якої нас тоді прикомандирували. Сам прийшов, із медиком, який нам усім потім врятував життя. І тільки ми почали витягувати пораненого, як прилетів ворожий дрон і зробив скид. Усі уламки прийняли на себе ротний і я. Медик сказав, що маємо вийти самостійно, бо якщо втратимо сили — трьох витягти буде ще важче, ніж одного. Ця дорога до точки евакуації була найважчою у житті. Я не знаю, як дійшов ротний, у якого були ще складніші поранення. Не знаю, як дійшов я — мабуть, ми дуже хотіли жити. А хлопця, якого ми мали врятувати, витягли наступного дня”.

Дрони змінили війну, каже Володимир. Тепер саме вони є найбільшою небезпекою і для піхоти, і для техніки. Дрони дистанційно мінують, дрони полюють. Своє останнє поранення він отримав саме після влучання дрона у машину.

“Автівку роздуло від вибуху, але ми всі вийшли. Заховалися в укриття, дивилися, як ту машину вороги утюжать FPV-шками, але потім змогли вийти й евакуюватися”.

Він лікується після поранення і жартує, що два роки тому взяв позивний за номером своєї квартири — щоб не забути на випадок контузії, якою лякали на полігоні.

“З того часу були і контузії, і поранення, і шалені бойові виходи, але номер своєї квартири я так і не забув, — сміється він. — Очевидно, Чернівці потребують сантехніка, який не п’є і не почав палити навіть на війні”».