В галерее «АртСвит» открыли яркую выставку

Эта галерея на Крутогорном спуске, 21-а в Днепре приглашает на экспозицию «Велкам ту Парадайз» Карины Синицы.

Об этой выставке и ее авторе в галерее «Артсвит» рассказали:

«Виставка об’єднує серію робіт з фотошпалер «Велкам ту парадайз» (2023–2024) та живопис 2022–2025 років. У цих творах художниця досліджує, як масова культура та війна формують уявлення про простір і впливають на ідентичність. Проєкт триватиме до 6 грудня 2025 року. 

Фотошпалери, колись популярний елемент пострадянських інтер’єрів, створювали ілюзію «раю» у власній оселі. Каріна Синиця протиставляє цю уявну зону комфорту реальним переживанням війни: ідеалізовані пейзажі у її роботах зруйновані, заповнені випаленою землею та архітектурними уламками. «Ці декорування простору, які колись символізували мрію про ідеальне місце, сьогодні нагадують про втрату доступу до Криму, Азовського моря, степів і Сходу України», — говорить авторка проєкту.

Особливе місце у виставці займають картини, присвячені архітектурним пам’яткам Дніпра та інших регіонів України. Серед них — занедбаний літній театр у парку Глоби (так звана «мушля») чи знищена композиція Ернеста Коткова «Дніпровські хвилі». Через ці образи Синиця говорить про локальність, значення культурної спадщини та її втрату й осмислює трансформацію нашого уявлення про «дім» у час війни. 

Виставка відкривається роботою «В раю пальм не буде» (лютий 2022), яка стала поштовхом до подальшої серії. В ній втілено образ Палацу культури «Металург» у Дніпрі в типовій для фотошпалер композиції, з уявними архітектурними деталями і місцевою флорою. Цей твір заклав основу для дослідження теми простору, пам’яті та ілюзій. 

«Для мене це виставка про особисті й колективні спогади, про те, як уявні «райські» образи накладаються на досвід втрати. Вона про любов до місць, які вже неможливо повернути. Я прагну створити простір для роздумів про те, як війна трансформує не лише фізичний, а й емоційний ландшафт, змінюючи наше відчуття дому, безпеки та ідеалу. Це виставка про спогади й колективний біль, у яких іронія поступається місцем любові», — Каріна Синиця.

Каріна Синиця народилася 1999 року в місті Сєвєродонецьк, Луганська область. У 2019 році завершила Харківське художнє училище за спеціальністю «Викладач живопису», в 2023 році отримала ступінь бакалавра в НАОМА за спеціальністю «Станковий та монументальний живопис». Наразі живе та працює у Києві.

У своїй практиці працює з живописом та монументальними техніками, зокрема – настінним живописом. Змальовує архітектурні споруди й конструкції, а також ландшафти, де акцентує увагу на порожнечі, пустотності та занепалості цих просторів і об’єктів. Однак самі архітектурні елементи в роботах мисткині постають декораціями міського простору. Тоді як у центрі творів тематично та образно значиме місце займає оприявнення людських почуттів, емоційних станів та соціальних аспектів життя.

Висловлювання та роботи художниці представлено в другій едиції української частини Secondary Archive, а також в архівних проєктах «The Sky Is Open. Voices From Ukraine» та «Україна в огні» (від Малої Галереї Мистецького Арсеналу). Учасниця нещодавніх групових виставок «Secondary Archive: Women Artists in War» (Galeria Labirynt. Люблін), «Відчуття безпеки» (ЄрміловЦентр. Харків), персональних виставок «Відреставрувати тріщини у висохлому шарі неможливо» (Galeria Labirynt, Люблін). Резиденцій «Українські екології» (від ІЗОЛЯЦІЇ та Української мережі довкіллєвої гуманітаристики), Резиденції для українських феміністичних художниць, організованої ініціативою Мартіна Рота та іншими».

Фото – Николай Скуридин, Яна Лялька, галерея «Артсвит».