Як інженер став бойовим медиком

Повномасштабна війна кардинально змінила долі багатьох людей.

Підтвердженням цього є історія бойового медика 128-ї Дніпровської бригади «Дике поле» Євгена.

За освітою він – інженер. Але потім йому довелося працювати тренером, мануальним терапевтом.

Пішовши добровольцем на фронт, Євген став бойовим медиком, про що у 128 бригаді розповіли:

«У цивільному житті Євген був інженером. Потім — тренером лікувальної фізкультури й мануальним терапевтом. Це вже був різкий поворот долі. Але справжній кульбіт почався після 24 лютого 2022 року.

Замість медичної клініки — окопи.

Замість реабілітаційних вправ — евакуація поранених під вогнем і під атаками російських FPV-дронів.

Так Євген став бойовим медиком.

“Я не агресивна людина, я навіть не служив. Але коли до твоєї хати лізуть гопники — варіантів немає. Вони прийшли з війною, прийшли нищити. Значить, треба захищатися”.

За роки війни Євген чотири рази проходив медичні курси. Уже маючи бойовий досвід, поїхав навчатися до Чехії, щоб отримати максимальну підготовку. Але війна швидко показала: навіть найкращі курси не гарантують, що людина витримає реальність фронту.

“Бойовим медиком може бути не кожен. Треба не боятися крові. Бо стільки, як тут, я не бачив за все життя. Були хлопці, які рвалися, проходили навчання, а коли починалося справжнє — губилися”.

Євген рятував побратимів після мінометних і танкових обстрілів. А згодом — тягнув поранених під ударами FPV, коли над позиціями постійно висіли дрони.

“Ми поверталися з розвідки і потрапили в засідку: кулемет — на землі, дрони — в повітрі. Якимось дивом затягнули пораненого в окоп. Коли вдарив дрон — відбулися контузією і рубцями”.

І саме тоді війна різко змінилася.

Піхотний батальйон, у якому служить Євген, повністю трансформувався у батальйон безпілотних комплексів. Сам Євген жартує, що з медика швидкої допомоги перекваліфікувався на “домашнього терапевта”. Тепер його завдання — готувати бійців і навчати такмеду так, щоб кожен умів надати допомогу ще до прибуття медика.

“FPV зробила свою справу. Тепер у небезпеці всі — навіть у глибокому тилу. Якщо раніше хтось міг абияк накласти турнікет і я мав час виправити, то тепер усе треба робити правильно одразу. Бо мало врятувати життя — треба зберегти ще й його якість”.

Євген не чекає швидкого завершення війни. Але бачить шлях до перемоги: єдність, підготовка і вміння адаптуватися до нової війни. Бо війна змінюється. І виживають у ній ті, хто змінюється разом із нею».