Люди Дніпра: Талановитий хімік, вчений, педагог Юрій Баринов

Сьогодні, 5 березня, виповнюється 100 років з дня народження нашого земляка-вченого, який залишив помітний слід у розвитку хімії України.

Його доля була сповнена важких іспитів та випробувань. Юрію було лише 15 років, коли окупанти забрали його з Дніпропетровська на примусові роботи до Німеччини. Але це не зламало його тягу до знань…

Особливий вклад Юрій Дмитрович зробив в розробку нових методів емалювання металів. Зокрема, в методи нанесення емалі на різноманітний посуд, який у радянські часи у достатку випускали підприємства Дніпропетровська, Новомосковська та інших міст.

Про долю нашого талановитого вченого, який залишив після себе багато відкриттів, наукових праць та вихованців, розповіли у Музеї історії УДХТУ:

«5 березня 1926 року народився Юрій Дмитрович Баринов — людина з особливим життєвим шляхом, сповненим випробувань, праці та глибокої любові до науки.

Він виріс у сім’ї, де, крім нього, виховували ще двох братів і сестер.

У 1941 році, коли йому було всього 15 років, його забрали з окупованого міста на примусову працю до Німеччини. важка праця, постійне недоїдання, страх за долю близьких — ці переживання навіки залишилися в його пам’яті і стали частиною життєвої історії.

Згодом він служив у лавах Радянської Армії на території Румунії.

Повернувшись у рідне місто — Дніпро, Юрій вже серйозно задумався про здобуття хорошої освіти. У листопаді того ж року він почав працювати учнем строгальщика на заводі і одночасно вступив до вечірньої школи робітничої молоді.

Там він познайомився з майбутньою дружиною — Ольгою. Якось у сімейному колі Юрій Дмитрович згадував той випадок, коли вчитель хімії викликав його до дошки і попросив написати формулу води. Хлопець написав H₂, і педагог його дуже пристрасно за це сварив перед однокласниками і, особливо, перед улюбленою дівчиною. Але на долю Юрія цей випадок не вплинув — він згодом поступив у Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут на факультет технології силікатів.

У 1957 році, після успішного захисту диплому, тодішній декан факультету Григорій Ігнатович Бєляєв переконав його залишитись працювати молодшим наукодослідником на кафедрі, а з часом під керівництвом цього ж вченого розпочати свою кандидатську дисертацію.

Після захисту кандидатської у червні 1965 року Юрія Дмитровича обрали доцентом кафедри технології силікатів і призначили керівником лабораторії емалювання.

А через 10 років, наполегливо працюючи над проблемами емалювання металів, він захистив докторську дисертацію у Ризькому політехнічному інституті.

Коли Юрію Дмитровичу виповнилося 51 рік, його обрали професором та керівником кафедри хімічної технології в’яжучих речовин.(1977-1985)

За цей час у його активі — понад 200 наукових праць, 11 авторських свідоцтв СРСР, методичний посібник для технічних навчальних закладів та керівництво захистом 13 кандидатських дисертацій.

Його життєвий шлях — це приклад безлічі випробувань і наполегливої праці, що відкриває серця та надихає на нові звершення. Наукова школа професора отримала подальший розвиток у університеті, ставши справжнім осередком знань і новаторських ідей».

Фото – Музей історії УДХТУ.