Сімейний тандем відважних лікарів загартований любов'ю та жахом війни

У службі екстреної медичної допомоги Дніпропетровщини працює багато сімейних пар та династій.

Про деякі такі сім'ї Міський сайт уже розповідав.

Історія сім'ї Станіслава та Оксани Крепських розпочалася рівно 20 років тому.

За ці роки їхня любов пройшла через безліч випробувань.

Найсуворішим стало щоденне випробування жахом обстрілів, вогню, тяжких поранень пацієнтів. Вся річ у тому, що Станіслав та Оксана працюють в екстреній допомозі багатостраждального Нікополя.

Про самовіддану сім'ю фахівців розповіли у Дніпропетровському обласному центрі екстреної медицини:

«Тандем, загартований вогнем та вірою.

​Кажуть, що в екстреній медицині випадкових людей не буває. А випадкових зустрічей – і поготів. Сьогодні в нашій рубриці — родина Крепських.

​Оксана — лікарка з медицини невідкладних станів виїзної бригади.

Станіслав — фельдшер старший підстанції міста Нікополь.

​Їхнє кохання народилося на Нікопольській станції та витримало випробування, які іншим і не снилися.

Наставник, який став долею

Все почалося у 2006-му. Оксана, випускниця Запорізького медуніверситету, щойно прийшла на станцію. Станіслав на той час уже сім років «літав» на викликах і знав про екстренку все. Доля розпорядилася просто: одна зміна, спільний графік і роль наставника для молодої лікарки.

«Я одразу відчула його особливу увагу. Це не було просто навчання — це була неймовірна турбота. Він вводив мене в курс справи так, ніби намагався захистити від усіх труднощів професії водночас», — згадує Оксана.

Потім були прогулянки набережною Каховського моря — того самого, якого тепер немає, але яке назавжди залишилося в їхній пам'яті синім і безкраїм. Усього три місяці знайомства — і вони сказали одне одному «так». Відтоді їхнє життя — це два фронти: дім та екстрена допомога.

Коли робота не закінчується за порогом

Для родини Крепських фраза «залишити роботу на роботі» не працює. Та їм це і не потрібно. Вони — єдине ціле, де розуміння приходить навіть не з пів слова, а з погляду.

«Ми завжди розуміємо одне одного. Вдома обговорення викликів — це наш спосіб розділити біль і помножити радість. Коли вдається витягнути важкого пацієнта, ми святкуємо це разом, бо знаємо ціну кожного вдиху», — ділиться лікарка.

Разом вони виховали доньку Ольгу, якій уже 18. Разом зустріли і страшне 12 липня, коли Нікополь здригнувся від перших масованих обстрілів.

Випробування війною та «випадкове» диво

Війна, що розлучила мільйони, їх тільки згуртувала. Виклики на мінно-вибухові травми, невідомість, страх… Але в кожного в голові була одна думка: «Ми разом, ми впораємося. Хто, як не ми?».

І навіть доля іноді підігрує їхньому тандему. Якось Оксана була у відпустці, а Станіслав — на зміні. Раптом до Оксани прибігла сусідка: у подруги пологи, стрімкі!

Поки викликана бригада мчала на адресу, Оксана професійно прийняла пологи прямо вдома. На світ з'явилася здорова дівчинка. І вгадайте, хто приїхав на виклик госпіталізувати маму з немовлям? Так, Станіслав. Не домовляючись, вони вдвох стали першими, хто привітав нове життя.

Мрія про море

Сьогодні подружжя Крепських продовжує тримати стрій на Нікопольщині. Вони навчають молодь і вірять у головне. У них є спільна мрія — після перемоги якнайшвидше поїхати до Бердянська, куди щоліта їздили всією родиною до війни.

Вони вірять: море повернеться. Перемога прийде. А їхня любов, яка щодня рятує інших, обов'язково збереже і їх самих».