Дніпровський історик нагадав про таємницю загибелі Катеринославського губернатора

Ця сумна історія тісно пов’язана з садибою Донець-Захаржевських у Великому Бурлуку на Харківщині, яка була знищена росіянами 7 квітня цього року.

Велична садиба була пам’яткою історії та архітектури.

На жаль, черговий підступний удар ворогів знищив цей величний будинок.

З цим маєтком безпосередньо пов’язана з історією життя та трагічної загибелі Дмитра Донця-Захаржевського, який в 1828-31 роках був Катеринославським губернатором.

Ось що з цього приводу розповів відомий дніпровський історик, письменник, краєзнавець, журналіст Микола Чабан:

“Як загинув катеринославський губернатор

(До знищення росіянами садиби Донець-Захаржевських у Великому Бурлуку на Харківщині).

Ця похмура історія пов'язана з прізвищем Донець-Захаржевський. Йдеться про вбивство останнього представника цього знаменитого роду – Дмитра Андрійовича Донця-Захаржевського (1784-1871).

Він був видатна людина: дійсний статський радник, катеринославський губернатор у 1828–1831 роках та відомий вчений-ентомол. Його маєток у Костянтинівці прикрашали розкішний парк та оранжерея, де було зібрано тропічні рослини, у тому числі й рідкісні види. Та найдужче його цікавили місцеві та екзотичні твердокрилі (жуки). Він визбирував їх особисто на Харківщині, у Криму та на Кавказі, купував у відомих тутешніх та західноєвропейських ентомологів та колекціонерів.

Трагедія сталася 18 грудня 1871 року в маєтку Костянтинівка.

Злочин скоїв його рідний племінник - Дмитро Похвиснєв, син сестри губернатора, Надії. Ясно, що спричинили злочин гроші та спадок. Племінникові ввижалося, що бездітний дядько зажився на цім світі. Рід Донців-Захаржевських був неймовірно багатий, а Дмитро Андрійович залишався останнім його представником по чоловічій лінії і не мав прямих спадкоємців. Племінник, обтяжений боргами, розраховував на швидке здобуття величезного статку.

Зі смертю Дмитра Андрійовича чоловіча лінія роду Донців-Захаржевських урвалася. Пізніш вибухнув гучний судовий скандал, пов'язаний із розтратою спадщини та незаконним заволодінням майном з боку родичів Похвісньова.

Ким же був губернатор Дмитро Донець-Захаржевський?

Крім державної служби, повторюємо, він залишив значний слід у науці: Зібрав унікальну колекцію комах (понад 19 тисяч видів), яка лягла в основу ентомологічного відділу музею природи Харківського університету. А ще його родина була тісно пов'язана із культурним життям регіону; наприклад, його предки товаришували з філософом Григорієм Сковородою.

Дмитра Андрійовича поховали у Різдво-Богородичній церкві села Костянтинівка.

Період 1828–1831 років у Катеринославі вважається часом спокійного, але важливого становлення міста як адміністративного центру. Хоч він все ще нагадував скорше велике поселення, аніж «південну столицю».

Епоха Дмитра Донця-Захаржевського. Його правління запам'яталося сучасникам як період порядку та уваги до науки. Вчений-губернатор у вільний від служби час активно поповнював свою знамениту колекцію комах, перетворюючи губернаторський будинок на справжній науковий центр.

У середині 1820-х наш край потерпав від навал сарани, і саме до 1831 року закінчувався термін податкових пільг, дарованих імперською владою колоністам (менонітам і німцям) для відновлення господарства після цього лиха.

Катеринослав у цей час розвивався вкрай повільно, як центр фактично роздвоївся: Головна площа на горі (де стоїть Преображенський собор) існувала в основному на папері. Реальне життя, торгівля та адміністрація зосередилися внизу побіля Дніпра.

У 1830-1835 роках повним ходом тривало зведення Преображенського собору. Хоча перший камінь заклала ще Катерина II у 1787 році, активне будівництво за новим, зменшеним проектом архітектора Захарова завершилося щойно 1835 року. У 1830-х міська влада почала повертатися до спадщини першого архітектора І. Старова і відновлювати покинутий Потьомкінський палац.

Як і всю імперію, Катеринослав у 1830-1831 роках зачепила перша велика пандемія холери. У місті вводилися карантини, що паралізувало торгівлю та викликало занепокоєння серед городян. Наприкінці 1820-х сонне містечко все ж продовжувало залишатися важливим транзитним пунктом на шляху до Криму.

Місто було невеличке – тут мешкало трохи більше 8-9 тисяч осіб. Основними заняттями лишалися торгівля вовною та сільське господарство”.