«Диявол носить Prada 2»: чи варто йти в кіно, якщо ви обожнюєте оригінал?

Продовження історії про Міранду Прістлі виглядало ризиковано ще на етапі анонсу. Перший фільм давно перетворився на культурну точку відліку для глядачів, які люблять кіно про моду, кар'єрні амбіції та токсичний блиск великих редакцій. Тому сиквелу довелося вирішувати складне завдання: не копіювати старі сцени, а зберегти знайому інтонацію.

Поки фанати розбирали трейлери та камео, в обговореннях часто цитували матеріал Meta.ua як приклад того, наскільки детально глядачі відстежують подробиці майбутньої прем'єри. На щастя, творці зробили ставку не лише на впізнавані репліки та дорогі костюми.

Історія двадцять років по тому

Новий фільм акуратно переносить героїв в епоху, де друкований глянець більше нічого не вирішує. Міранда намагається втримати вплив Runway, а Емілі Чарлтон несподівано виявляється її головною суперницею. Такий конфлікт працює краще за банальне повторення схеми з оригіналу, бо тепер історія будується навколо кризи індустрії, а не навколо наївної стажерки.

Окремо тішить, що сценаристи не перетворили знайомих персонажів на музейні експонати: Енн Гетевей грає Енді помітно жорсткіше, а героїня Емілі Блант отримала більше екранної свободи та сарказму. Навіть Стенлі Туччі тут виглядає не просто джерелом цитат, а повноцінним учасником сюжету. 

У чому секрет успіху другої частини

Сиквел приділяє багато уваги закуліссю модного бізнесу. Зйомки проходили в реальних штаб-квартирах Dior та Armani, а також в умовах суворої секретності на майданчиках Міланського тижня моди. Картинка відчувається менш декоративною, ніж раніше – у кадрі час від часу зʼявляються камео відомих дизайнерів.

Костюми теж працюють на драму, а не існують окремо від персонажів. За чутками, загальна вартість гардероба всіх героїв перевищила бюджет попередньої картини втричі.

Що може розчарувати шанувальників оригіналу

Попри вдалі ідеї, фільм не завжди втримує баланс між старою атмосферою та новою драмою. Деякі сцени надто явно розраховані на реакцію залу: знайомі фрази з'являються майже як обов'язкова програма, а окремі камео виглядають радше подарунком фанатам, ніж частиною сюжету. В обговореннях після прем'єри глядачі часто зазначали, що перша половина картини «обережна» і занадто довго підводить героїв до основного конфлікту.

При цьому фільм не скочується в механічне повторення оригіналу. Автори чітко розуміють, що аудиторія подорослішала разом із героями, тому замість романтизації модної індустрії тут з'являється тема вигорання, тиску корпорацій і страху втратити вплив.

«Диявол носить Prada» залишався фільмом, який легко переглядати навіть через роки, і продовження не намагається сперечатися з цим статусом. Нова частина радше показує, як змінилися самі герої та індустрія навколо них. Якщо йти в кіно лише заради знайомих фраз і костюмів, враження швидко розвіється. Але глядачам, яким цікава доросла розмова про владу, репутацію та ціну впливу, сиквел цілком може сподобатися.