
Мало хто знає про те, що у вирі Громадянської війни наше місто було суто українським.
Багато істориків вважає, що Катеринослав у 1917-20 роках був “рекордсменом” України за кількістю змін влади у місті. Біля 20 разів місто захоплювали ті чи інші сили!
Не дуже тривалий час, але був Катеринослав і суто українським містом як територія, контрольована Українською народною республікою (УНР).
Але ситуацію перевернув наступ військ радянського режиму.
Про цю сторінку історії нашого міста на основі публікації історика Юрія Пахоменкова нагадали в Державному архіві Дніпропетровської області:
“Катеринославські війни
Кінець українського Катеринославу: Монкевич vs Дубенко (24-26 січня 1919 року)
Близько 20 години 26 січня 1919 року новопризначений командуючий військами Східної групи Південного фронту УНР отаман Андрій Гулий-Гуленко повідомляв з Кременчука:
«До 20 години 26 січня зв’язок з Катеринославом мав. Катеринослав був у наших руках. Сам я виїхав 25-го вечором. Люду залишилося приблизно 400. З боку більшовиків наступають п’ятий совітський полк і 15-й совітський полк. Олександрівськ було захоплено більшовиками 24-го. Решта Олександрівського полку відступила на другий берег». (ЦДАВО України. Ф. 1078).
Як це було, можна подивитися по спогадам учасників. Це чи не єдиний випадок в історії Катеринославських війн, коли можна порівняти бачення подій з обох сторін. З української сторони це один із захисників Катеринославу, старшина Богданівського полку Борис Монкевич:
«…гармати гриміли над Катеринославом. Неповинне місто знову переживало страхіття гарматного бомбардування. Богданівні на Амурі трималися міцно, відбиваючи всі атаки ворога. Отаман Мелашко з броневиком і його ослоною виявляв чудеса хоробрості. Він був тим магнетом, що електризував своїх людей до чину. Але треба було отаманові Мелашкові піти на прев’язку (він був ранений в боях) до перев’язочного пункту, аби перебандужувати свою ногу, як броне вик з цілою залогою панічно залишав позиції і тікав. Стрілою вилітав отаман, не докінчивши перев’язки, на зустріч своїм козакам.
– Дітки, хлопчики мої, не тікайте, я тут з вами, – кричав їм на зустріч отаман, шкандибаючи на раненій нозі. І тільки зобачивши свого отамана, «дітки» затримувалися і знову йшли з ним вперед.
– О, Господи Боже, навіть перев’язки не дадуть зробити, – говорив отаман зітхаючи.
Але мати такого союзника і помічника для нас не дуже було вигідним і деморалізуюче впливало на наших запорожців, тому комендант полку наказав змінити «Курінь Донецького кряжу» і обсадити бронепотяг Богданівцями.
Гарматна стрілянина не вгавала з обох боків. Тепер фронт розтягнувся вверх і вниз од мосту берегом Дніпра на кілька верств, на якому оперувала катеринославська залога.
Наступали сильні морози, які скували Дніпро. В двобою бронепотяг наш був підбитий. Забито машиніста і кількох козаків. Положення було б катастрофічне, коли б на поміч не прийшов другий запасовий бронепотяг. Ворог знову був відбитий і становище повернуте.
Вже третій день тримали Богданівці передмостові позиції, паралізуючи всі ворожі зусилля. Ворог бачучи, що в лоб Катеринослава не здобуде, рішив його здобути іншим способом.
О першій годині по полудні третього дня, коли на нашому відтинкові був приблизний спокій, ми побачили, як з гори, від касарень Катеринославського коша вниз по вулицях міста галопом летять обози, кухні, вершники і піші. Все це кермувалося до нас в бік залізничного двірця. Одразу в місті повстала паніка. Все живе кинулося на станцію, аби ладуватися в потяги. Досі не знаю, що було причиною цієї утечі. Одні відомості були, що то вибухло місцеве більшовицьке повстання і повстанці захопили горішню частину міста, другі знов запевнювали, що московський відділ перейшов Дніпро на самому крайньому нашому правому крилі, де фронт тримав кінний відділ отамана Горобця, обійшов місто зі сходу і за атакував його з півдня.
Фактом однак було те, що ворог появився у нас ззаду і таким чином уся наша героїчна трьохденна оборона залізничного мосту на ніщо не придалася. Треба було залишати свої становища і ладуватися у вагони. Переносити сферу боротьби у саме місто не було доцільним. Зрештою усі частини були в повному відвороті. Останній клаптик Лівобережжя був залишений нами. Міст був підірваний, але невдало і вибух не вчинив йому великої шкоди.
Ми від’їжджали двома ешелонами, минаючи величезні заводи тяжкої індустрії, що розкинулися по шляху залізниці, де робітники проводжали нас недоброзичливими поглядами. Ешелон за ешелоном відходили зі станції і по шляху творилося ціле намисто потягів. Красень Катеринослав, що раз, то віддалявся від нас.
Серце стискалось з жалю, що ці величезні будинки, ці могутні заводи, цей незабутній краєвид треба покидати, залишати ворогам. Це ж усе наше, це ж найбільш українська земля, рясно впоєна кров’ю і засіяна кістками прадідів наших. Та чи вернемося ми коли не будь знову, щоб привітати тебе, ти наш славний Катеринослав? Чи вернемося знову збройними полками, щоб тебе вже ніколи не віддати нашим ворогам? Трудно тепер передати всю ту трагедію, яку прийшлося пережити в той час. Якесь передчуття нам підказувало, що більш ніколи в цій війні ми туди не вернемося, що ніколи не замає над дорогим містом наш жовто-блакитний прапор, що ніколи козацькі коні не нап’ються тут Дніпрової води…» (Монкевич Борис Оборона Катеринослава (Уривок зі споминів) // Літопис Червоної калини. Ілюстрований журнал історії та побуту. –1935, № 9).
Командувач червоних, Павло Дибенко, дав свою оцінку Катеринославській операції:
«…На світанку 24 січня частини групи почали наступати і щось о 16-й годині оволоділи ст. Іларіоново, а до 18 години ворог відступав і на його плечах ми вдерлися до Нижнє-Дніпровського. Повторними контратаками ворог управився відкинути наші бронепоїзди та кавдивізіон до ст. Ігрінь.
Зайнявши ст. Іларіоново, 6 полк лишився на місці, щоб підготувати переправу, а частини харківської групи й 15-й прикордонний полк, посуваючись уперед, до 19 год. Дійшли ст. Ігрінь, де, атакувавши в темряві ворога, знов забрали Нижнє-Дніпровське, захопивши полонених та 3-4 кулемети. Відпочивши 3-4 години в Нижнє-Дніпровському, два батальйони 15-го прикордонного полку рушили в район Кам’янки відшукувати переправу через Дніпро. Протягом цілої ночі з 24 на 25 січня ворог, пориваючись вибити нас із Нижнє-Дніпровського, кілька разів атакував нас, вже без будь-яких наслідків. На світанку 25 січня ці атаки поновлено з побільшеною силою й продовжувано протягом цілого дня до пізнього вечора; бій цей йшов з перемінним успіхом. Уже зовсім надвечір щось о 20-ій годині 3-й батальйон 15-го полку вдерся на міст, де почався запеклий рукопашний бій. В наслідок цього бою ми захопили половину мосту. Тимчасом, коли стемнішало, 6-й полк, тихесенько не помічений ворогом був уже ввесь на лівому берегу.
Що ж до другого батальйону, який за наказом намагався переправитись на правий берег Дніпра в районі Кам’янки, то його помітив ворог і спроба ця успіху не мала. Проте, вона мала той позитивний наслідок, що притягла до себе увагу супротивника. На світанку 26 січня ворог поновив атаки, пориваючись захопити Нижнє-Дніпровське. Того самого дня, щось о 7 годині вранці шостий полк, далеко обійшовши Катеринослав, підходив до с. Краснопілля. Щоб відвернути від себе увагу ворога, що діяв напрямком на Нижнє-Дніпровське, частини моєї групи почали поволі відходити звідти. Обхідний рух 6-го полку білогвардійці помітили щось о 9-й годині. Не даючи ворогові вжити будь - яких заходів, шостий полк навальним ударом ринув на тил ворога коло ст. Діївка. Частини захисників Катеринославу, що наступали в районі Нижнє-Дніпровського, під натиском червоних, які перейшли до контрнаступу, боялися бути відрізаними й кинулися панічно бігти. Наші частини, наступаючи від Нижнє-Дніпровського, вдерлися в місто й на ст. Катеринослав. … Катеринослав узято.
Безумний з першого погляду план захопити його здійснено. Революційна свідомість бійців, їхній нечуваний героїзм і відданість справі пролетарської революції, як то часто-густо бувало часів громадянської війни, неможливе обернула в реальне». (Дибенко П. Харків – Дніпропетровськ // Літопис революції. Журнал Істпарту ЦК КП(б)У. 1930. № 2).
Наступного дня газета штабу особливої групи червоних опублікувала донесення П. Дибенка про взяття Катеринославу:
«В 16 часу 26 января части войск заняли город Екатеринослав после двухдневного сопротивления банды противника, обойденные переправлявшимися через Днепр доблестными Советскими войсками были разбиты. Заметив глубокий обход противник в панике бежал, оставив богатое военное имущество и снаряжение, как-то: пулеметы, бомбометы, снаряды, патроны, винтовки, обмундирование, аэропланы и проч. Разбитый противник перследуется вверенными мне войсками в двух направлениях. Команд. группой Дыбенко». (Борец за свободу. 27.01.1919).
Черговий етап Катеринославських війн завершився...”.
Ілюстрації – Державний архів Дніпропетровської області.
![]() |
Gorod`ській дозор |
![]() |
Фоторепортажі та галереї |
![]() |
Відео |
![]() |
Інтерв`ю |
![]() |
Блоги |
| Новини компаній | |
| Повідомити новину! | |
![]() |
Погода |
| Архів новин | |