Реабілітація після тяжкого поранення: історія військового Олександра, який відновлюється у Дніпрі

Олександру 45 років. Він родом з Орлівщини. До великої війни працював на меблевій фабриці у Дніпрі, потім на виробництві металоконструкцій. Останнім цивільним проєктом було будівництво Запорізького понтонного мосту. Після переїзду із Запоріжжя до Києва його і застало повномасштабне вторгнення росії. Майже одразу призвали. За роки служби був у піхоті, ППО, а згодом працював водієм — доправляв військових на позиції та доставляв необхідне обладнання.

«Останній бойовий виїзд був 1 липня 2025 року поблизу Олександро-Калинового на Донеччині. Ми разом із медиком їхали на пікапі, щоб доправити побратимам обладнання, бо без нього вони не могли продовжувати роботу. Нас виявив ворожий безпілотник і скоригував мінометний обстріл. Ми під нього і потрапили. Мій побратим також отримав поранення, але не таке тяжке, як у мене. Зараз він уже повернувся до війська», — згадує Олександр.

Міна розірвалася поруч з автомобілем. Стегнова кістка Олександра зазнала багатоуламкового перелому. Лікарі боролися за те, щоб зберегти ногу. Через тривалу «роботу» турнікета та розвиток некрозу постало питання про ампутацію, але до цього не дійшло. Згодом Олександру запропонували продовжити лікування за кордоном. Він погодився та провів близько 10 місяців у Німеччині. Вісім із них лікував остеомієліт.

Через тривале лікування нога залишалася практично нерухомою. Як наслідок, сформувалася контрактура колінного суглоба — рух суттєво обмежився. Зараз захисник продовжує відновлення в реабілітаційному центрі Дніпра. Він працює над збільшенням рухливості коліна, зміцненням м’язів та зменшенням болю.

«Уже відчуваю прогрес — мені стало легше ходити на милицях. Раніше, коли вранці вдома сідав на край ліжка, нога під власною вагою згиналася, але не діставала до підлоги. У коліні відчував біль. Зараз нога стала згинатися трохи більше, і вранці вже немає такого болю в коліні. Зараз для мене головне максимально розробити коліно, щоб у подальшому це не заважало мені себе обслуговувати і жити якомога більш самостійно», — ділиться оборонець.

За словами фізичного терапевта Данила, реабілітація Олександра має кілька основних напрямів. Через перенесений остеомієліт та хірургічне лікування у військового є укорочення кінцівки, металоконструкції у гомілці та стегні, а також незавершене формування кісткової мозолі, що поки обмежує навантаження на ногу.

«Складність полягає в тому, що у пацієнта відсутнє активне дорсальне згинання, тобто підтягнути на себе носочок він самостійно не може. Також є контрактура в колінному суглобі, це обмеження руху внаслідок структурних змін. Зараз працюємо над збільшенням амплітуди рухів у колінному суглобі, збільшенням силових показників, витривалості та зменшенням больових відчуттів у кінцівці. Відпрацьовуємо базу, а над подальшими цілями будемо думати та дивитися, як Олександр прогресуватиме. Перед заняттями використовуємо прилад, який пасивно згинає та розгинає колінний суглоб. З кожним днем виходить збільшувати пасивну амплітуду приблизно на 2–3 градуси. Тож певний прогрес є. Щодо силових показників та активної амплітуди рухів, тут потрібен час, оскільки структурні зміни відбуваються протягом 4–6 тижнів», — каже Данило.

У реабілітаційному центрі Дніпра з кожним пацієнтом працює мультидисциплінарна команда: лікарі фізичної реабілітації, фізичні терапевти, ерготерапевти, логопеди й психологи. Для кожного пацієнта розробляють індивідуальну програму лікування з урахуванням його особливостей.