Дніпровська хореограф створила важливий проєкт для ветеранів

Відома хореограф Світлана Закладна зовсім не випадково створила та очолює важливий соціальний проєкт «Стійкі. Нескорені. Дніпро».

Тема повномасштабної війни та захисників України для неї – дуже близька. Адже вона – дружина ветерана цієї нескінченної війни.

Про долю відомої хореографки та її важливий проєкт розповіли в Патріотичному театрі Дніпра «Арт-фронт»:

«Її життя завжди було пов’язане зі сценою. А згодом війна зробила ветеранську тему частиною історії її власної родини.

Знайомтеся —   Світлана Закладна , керівниця проєкту «Стійкі. Нескорені. Дніпро».

Свій професійний шлях Світлана почала з хореографії. Закінчила театральне училище, багато років працювала артисткою балету в державному театрі.

Але сцени їй було замало.

Світлана продовжила освіту в Київському національному університеті культури і мистецтв за спеціальністю «Режисер естради та масових заходів».

З роками мистецтво для неї стало не лише професією, а й можливістю підтримувати людей.

Особливе місце в її житті посів проєкт «Танці без меж», де Світлана працювала хореографкою з дружинами та мамами загиблих Героїв. Через танець, рух і музику жінки могли висловити те, що іноді неможливо передати словами.

І ветеранська тема для Світлани — не щось далеке. Вона сама дружина ветерана. Вона знає, що повернення з війни — це не одна дата в календарі. Це шлях, який разом із ветераном проходить уся родина.

А родина для Світлани — окрема велика історія.

Вона виховала двох дітей. Донька Кароліна продовжила творчий шлях батьків і сьогодні завершує магістратуру КНУКіМ за напрямом акторського мистецтва театру та кіно.

Син Кирило навчається у школі — його власний шлях ще тільки починається.

І сьогодні все, що було до цього — театр, хореографія, режисура, робота з родинами полеглих Героїв, власний досвід дружини ветерана — зійшлося в одному проєкті.

«Стійкі. Нескорені. Дніпро».

Тут немає вигаданих доль.

Тут — реальні люди та їхні справжні історії.

І для Світлани Закладної керувати таким проєктом — це не просто організувати роботу команди.

Це передусім відповідальність за довіру людей, які дозволили нам розповісти зі сцени частину свого життя.

Бо іноді мистецтво — це не лише про те, що ми показуємо.

Це про те, кого ми почули…».