| |«« | «« | »» | »»| |
У Дніпрі на фасаді ліцею № 15 відкрили меморіальну дошку його випускнику – військовослужбовцю ЗСУ Андрію Ільченку, який віддав життя за свободу та незалежність України. На церемонію прийшли його рідні, друзі, побратими, представники міської влади та педагоги. Присутні поклали квіти до меморіальної дошки та вшанували пам’ять воїна хвилиною мовчання.
Андрій Ільченко народився 12 січня 1993 року в Дніпрі. У цивільному житті був успішним підприємцем — у 2015- му заснував та до лютого 2022-го очолював виробниче підприємство з виготовлення конвеєрного обладнання для аграрної та переробної галузей.
Із початком повномасштабного вторгнення Андрій без вагань став на захист батьківщини. Вже 25 лютого 2022 року він добровільно вступив до лав 128-ї окремої бригади територіальної оборони, а за три місяці виконував бойові завдання у лавах ЗСУ на передовій у Донецькій області.
Свій бойовий шлях розпочав як розвідник, згодом став сапером. Головний сержант, командир саперного відділення інженерно-саперного взводу, він активно освоював та впроваджував сучасні методи дистанційного мінування за допомогою безпілотників. Щодня працював на лінії зіткнення та в тилу ворога, брав участь в операціях із захоплення ворожої техніки. За мужність та відвагу був нагороджений медалями «За службу державі» та «Незламним героям російсько-української війни».
4 жовтня 2023 року поблизу села Старомайорське на Донеччині під час виконання чергового бойового завдання з дистанційного мінування позиції українських оборонців потрапили під ворожий артилерійський обстріл. Унаслідок прямого влучання снаряда в бліндаж Андрій Ільченко загинув.
Найболючіша ця втрата для родини захисника, яка вклала в нього всю свою любов і тепло. Мати воїна Тетяна Олександрівна згадує, що син понад усе любив життя, пишався своєю країною і мав великі плани на майбутнє.
«Андрій займався виготовленням сільськогосподарського обладнання, зокрема конвеєрів для елеваторів. Якщо брався за якусь справу, то робив її з душею. Зараз така техніка була б дуже потрібна для відбудови знищеного ворогом. Син об’їздив багато великих і маленьких сіл, бачив, як працюють наші люди, і завжди казав: «Я ніколи з України не поїду. Це гарна країна, в якій можна жити і працювати». На жаль, він не встиг одружитися. Та йому було що захищати — у нього була родина, п’ятеро племінників, яких він безмежно любив. Жити без сина дуже важко, але ми, батьки, його сестра та племінники, усі, хто його знав, берегтимемо пам’ять про нього», — поділилася мама полеглого захисника Тетяна Ільченко.
Класна керівниця Мирослава Демченко востаннє бачила Андрія на зустрічі однокласників у 2020 році, яку він сам і організував. А сьогодні ставить його за приклад новому поколінню школярів.
«Андрій був справжнього козацького роду: мав величезну силу духу, кмітливий розум і безмежну любов до життя. Це спонукало його завжди бути лідером, гуртувати навколо себе друзів, бути активним і на уроках, і поза ними. Я не пам’ятаю Андрія без усмішки — вона зігрівала всіх навколо. Зараз я розповідаю про нього своїм п’ятикласникам, показую парту, де він сидів поруч зі своїм найкращим другом Павлом Мартиненком, з яким вони 25 лютого разом пішли захищати країну. На жаль, Павло також загинув. Під час хвилини мовчання ми завжди згадуємо їх поіменно. Андрій назавжди залишиться в наших серцях як сонечко і приклад любові до батьківщини. Щодня, коли будемо заходити до школи і бачити цю меморіальну дошку, ми пам’ятатимемо його», — розповіла Мирослава Валентинівна.
Підтримати родину та вшанувати пам’ять Андрія прийшли і його однокласники, для яких він завжди був душею колективу.
«Ми навіть деякий час сиділи за однією партою — добре пам’ятаю, як він писав лівою рукою, і ми прилаштовувалися, щоб було зручно обом. Він завжди був усміхненим, готовим до веселощів, брав участь у всіх шкільних святах і заходах, часто разом зі своїм другом Павлом. Нещодавно я переглядала старі шкільні фотографії — виявилося, що там дуже багато живих, теплих кадрів з Андрієм. Зараз дивитися на них боляче, але водночас ми згадуємо його з великою повагою та пошаною за його вчинок», — згадує однокласниця полеглого захисника Анастасія Терпляча (Халіна).
У мерії Дніпра зазначають, що увічнення пам’яті кожного полеглого воїна-дніпрянина є спільним обов’язком усієї громади.
«Вшановувати поіменно кожного із загиблих воїнів, які поклали життя за свободу і незалежність України, за наш квітучий Дніпро — це велика відповідальність і водночас велика честь. Завдання територіальної громади — зробити так, щоб ми справді не забули жодної людини. Так, як сьогодні вшанували пам’ять добровольця, воїна Андрія Ільченка.Можна з упевненістю сказати, що подвиг наших захисників, їхня справа захисту України та їхня жертва не є марними, адже Україна не стала на коліна. Ми з гідністю, як нація, проходимо випробування великої війни, а наш Дніпро підставляє плече Збройним Силам України. Дніпряни пам’ятатимуть кожного загиблого. Упевнений, що всією громадою ми й надалі проявлятимемо стійкість та підтримуватимемо наших воїнів», — зазначив заступник міського голови Андрій Денисенко.
![]() |
Gorod`ській дозор |
![]() |
Фоторепортажі та галереї |
![]() |
Відео |
![]() |
Інтерв`ю |
![]() |
Блоги |
| Новини компаній | |
| Повідомити новину! | |
![]() |
Погода |
| Архів новин | |