Відродження міського лекторію здійсниться силами ентузіастів

За цей час усі ті гарні думки, які довго не знаходили виходу, інтелектуали зробили надбанням блогів та форумів. Але, всупереч масовим очікуванням - дива не сталось. Свобода слова виявилась свободою права увічнити будь-яку дурницю в мережі Інтернет. Й тепер розібратись у цих завалах "народної мудрості" стає усе важче. Одні люди навчились добре писати - але сказати їм немає чого. Інші - можуть сказати усе необхідне решті людей, але стиль та слог їхніх праць відбиває у читача усіляке бажання зайвий раз напружувати свій мозок.

Й хоча поступово стає зрозумілим, що більшість здравих думок суспільству відомі, інтелектуали у більшості своїй продовжують займати радикально-екстравагантні позиції, щоб довести унікальність своїх поглядів. Чому так відбувається? Для більшості "проповідників" мотивація криється у марних сподіваннях на те, що "Ну ось мене-то якраз народ зрозуміє, а за цим (щоправда - у цьому ніхто не зізнається) прийдуть всенародне визнання, слава, гроші та влада".

А реальність виявляється брутальнішою за ілюзії. Нікому гроші просто так не даються, та й більшість фінансово спроможних людей не має часу на борсання у "інтелектуальних клоаках". Слід визнати - більшість невдах лише заздрить тим небагатьом авторам, що зуміли привернути суспільну увагу до результатів своїх інтелектуальних зусиль. Й тоді армія цих нікому не цікавих "віртуальних геніїв" починає оскаженіло критикувати людей, у яких вона могла б багато чому навчитись. Й зазвичай просто кидається своїми "мозковими екскрементами" у те, що принесло б їй реалізацію тих самих таємних бажань (як мінімум про гроші та владу) - але не відразу й лише за умови дуже серйозної роботи над собою.

Ця робота над собою - навчитись працювати з людьми, які гостро потребують ідеологічної допомоги. Навчитись слухати людей, а не лише самих себе. Зрозуміти, нарешті, що суспільна аудиторія змінилась. Тепер вже мало хто слухатиме двогодинну промову, яка ні до чого не зобов'язує доповідача. Зараз лекція має стати можливістю почути людину, яка відповідатиме за долю думок, доведених до відома слухачів. Аудиторія відчуває, коли лектор бреше, й коли він не знає того, про що говорить. Й ніяким ораторським мистецтвом неможливо замінити знання та чесність. Якщо ж ці дві речі є - то усе інше докладається. А коли немає - то собі дорожче виходить.

Відтак - запрошуючи усіх бажаючих спробувати свої інтелектуальні сили перед живою аудиторією, ми у першу сподіваємось на те, що вищесказане знайде відгук у скромних людей, які вміють думати, але мало з ким діляться своїми думками. Зі зрозумілих причин не ставиться питання про досягнення та дії - у наш час навіть професійні шахраї мають проблеми з поширенням своєї демагогії. Питання лише в одному: наскільки адекватно люди ставляться до себе, й наскільки відчувають необхідність у тому, щоб зрушити просвітництво з "мертвої точки".

Перша співбесіда відбудеться у неділю, 5 лютого 2012 року, о 18:00, за адресою: вул. Комсомольська, 60 (читальна зала молодіжної бібліотеки).

Усім бажаючим пропонується підготувати коротке світоглядне повідомлення (на злободенну тему), тривалістю 10-15 хвилин. Перед цим буде надано інформацію по оргпитанням з відродження міського лекторію, решту часу буде відведено на обговорення пропозицій учасників зборів.