В Днепропетровске хотят открыть общежитие для людей с аутизмом

Андрійку - чотири. На перший погляд він - звичайний хлопчик. Та рік тому малому поставили діагноз - аутизм. Що таке будинок, лікарня і аптека - він разом з педагогом розучує по спеціальних картках.

Такі діти не вміють себе обслуговувати і навіть гратися з однолітками на дитячому майданчику - не можуть.

Тетяна Лимар, мама дитини-аутиста:

- Нарушения понимания речи, нарушение поведения. Если он хочет поиграть со сверстником, он не подойдет и не скажет "давай играть", он может толкнуть, он может крикнуть.

Закордонний досвід свідчить - таких дітей можна адаптувати у соціумі. Але у вітчизняних державних закладах групи для реабілітації аутистів - відсутні. Їм просто ставлять діагноз "розумова відсталість" та загодовують пігулками. Втім, справжні проблеми у дітей з аутизмом починаються, коли вони досягають повноліття.

Лідія Фролова, керівник дніпропетровського центру допомоги дітям з аутизмом:

- Этот мальчик, его зовут Влад - ему 12 лет сегодня, через четыре года этот мальчик не будет иметь возможности посещения хоть какого-то учреждения. В 16 лет об аутистах забывают - замечательно забывают! Их отправляют просто в психиатрические клиники.

Змінити це - вирішила група добровольців. Тут, у передмісті Дніпропетровська, незабаром може відкритися перший в Україні соціальний гуртожиток для людей з аутизмом.

Андрій Протасеня, архітектор:

- В передней части участка, в ближний к нам - это зеленая зона, территория благоустройства, отдыха, развлечений. И слева у нас будет само здание капитальное.

Мешканців навчатимуть жити самостійно. А саме - прати білизну, прибирати кімнату, купувати продукти та спілкуватися з іншими людьми.

Лідія Фролова, керівник Дніпропетровського центру допомоги дітям з аутизмом:

- Наша цель - создать им условия, чтобы они адаптировались, не были прикованы к постелям и препаратам, и чувствовали себя полноценными людьми.

Проект - неприбутковий. Жодної бюджетної копійки в нього не закладено. Волонтери сподіваються передусім на допомогу небайдужих людей. Перші благодійники вже є. Якщо їх стане більше - у таких, як Андрійко, з'явиться надія на повноцінне майбутнє.