Он штурмовал ТЦК, чтобы попасть в десантники

У каждого воина 25-й отдельной Сичеславской воздушно-десантной бригады – свой путь на передовую Большой войны.

Яркий пример смелости и героизма – наводчик орудия Тарас с позывным «Зеленый».

Когда грянула Большая война, он не имел никакого военного опыта. Зато имел проблемы со здоровьем, не позволявшие служить. Несмотря на это, яростно рвался защищать страну и брал штурмом ТЦК.

О судьбе воина в 25 бригаде рассказали:

«- Ми отримали координати та виїхали «на роботу». Були дані про велику кількість ворожої піхоти, що готувалася піти на штурм. Зайнявши місце на заздалегідь підготовлених позиціях, ми стали очікувати влучного моменту. І тут почалося… Як завжди перед штурмом піхоти, росіяні хаотично криють артою. Біля нашої машинки почалися розриви: міни, гради, земля, каміння та уламки грюкали по броні, вже чітко відчувався запах пороху «в бойовому». Я новенький, це мій перший бойовий вихід, ще не розумію, що відбувається. Після кожного «приходу» я запитував у хлопців: що це? Вражала витримка мого екіпажу: перший прильот, другий, третій. Хлопці спокійно казали – чекаємо. І тут ми почули в рацію, що видвинулася піхота. Час настав. Зарядилися – навелися – вогонь! Зробили декілька пострілів, перекат і знову вогонь! Вже коли повернулися з бойового чергування, дізналися, що розбили піхоту і зірвали штурм, – так розповідає про свій перший бойовий виїзд навідник 2с9 старший солдат Тарас.

- Я зовсім не мав бойового досвіду, адже через вади зі здоров’ям раніше не служив у лавах ЗСУ. А як почалося повномасштабне вторгнення, зрозумів – час настав і треба йти, бо я можу стати корисним своїй країні. Але щоб потрапити на фронт, мені спочатку довелося «штурмувати» ТЦК, вони мені відмовляли. Але усіма правдами та неправдами, я таки домігся свого. І жодного разу не пожалкував, - каже десантник.

- Окрім підготовки в навчальному центрі, я навчався у складі свого підрозділу. Хлопці розʼяснювали, показували, вчили. Постійні злагодження та тренування, навіть після бойових виїздів – ми постійно відпрацьовуємо якісь елементи, аналізуємо дії ворога, пропрацьовуємо різноманітні ситуації, які можуть виникнути на полі бою.

А тим, хто ще вагається, хочеться сказати – не треба боятися, треба йти! Тут розкажуть, навчать і підтримують. Я все життя пропрацював на виробництві у рідному Тернополі і до артилерійської справи не мав жодного відношення, скажу більше, навіть уявлення не мав, як виглядає самохідна артилерійська установка. Але досвід побратимів – краще будь-якого підручника!

Мені є чим пишатися, я знаходжусь серед справжніх героїв. Січеславські десантники звільнили Харківщину, втримали Кремінній та Купʼянський напрямок, розбили переважаючі сили ворога на Авдіївському напрямку… І все це завдяки простим українським хлопцям: робітникам, шахтарям, підприємцям, тим, хто не мав військового фаху, але народився справжнім чоловіком і готовий битися заради майбутнього наших дітей!

Разом до Перемоги! ДШВ - Завжди Перші! Слава Україні!».