Дніпровському заводу «Дніпроважмаш» - 110 років

На жаль, свій ювілей один із колишніх гігантів індустрії Дніпра та України відзначає у досить сумному стані.

Після початку Великої війни виробництво цьому підприємстві значно скоротилося, та зрештою було фактично зупинено. Про перспективи цього заводу зараз можна лише гадати…

Але за часів свого розквіту в 1970-80-х роках «Дніпроважмаш» виробляв понад половину всього доменного обладнання СРСР, яке експортувалося до Західної Європи, Індії, Єгипту та інших країн. В асортименті продукції були обладнання для металургійних заводів, трубопроводів, метро, гірничодобувної промисловості, коксохімічних заводів, шахт, помпи та багато іншого.

А розпочиналася історія цього підприємства 110 років тому, у травні 1914 року.

Про це та про основні етапи розвитку заводу нагадав Голова ради ветеранів війни та праці Новокодацького району Дніпра Володимир Духневич:

«Завод виник у травні 1914 року завдяки бельгійським підприємцям братам Георгу та Шарлю Шодуар. В цей час була задута і запущена в роботу доменна піч, звідти і починається історія заводу «Дніпроважмаш».

1918 році завод було націоналізовано.

В 1929 році починається новий імпульс розвитку і нова назва «Дніпропетровський завод металургійного обладнання» (ДЗМО). На початку 30-х років на заводі працювало близько трьох тисяч працівників. У роки другої п'ятирічки ДЗМО став найбільшим постачальником металургійного устаткування Кузнецькому і Магнітогорському комбінатам , «Запоріжсталі», «Криворіжсталі» та багатьом іншим заводам Півдня і Сходу СРСР. З 1935 року почали випускати тюбінги для московського метрополітену.

В 1941 році підприємство було евакуйовано на Урал. Багато працівників заводу пішли добровольцями захищати батьківщину. Все, що залишалося на заводі, було підірвано 25 серпня, щоб не дісталося ворогу.

Восени 1943 року, після звільнення Дніпропетровська від фашистів, почалося відновлення заводу. До початку 50-х років, пройшовши стан відновлення, ДЗМО вийшов на провідні позиції в СРСР з випуску доменного і сталеплавильного обладнання.

У 1979 р. на підприємстві побудовали новий інженерний корпус, де розмістився інформаційний центр і проектно-конструкторський та технологічний інститут металургійного устаткування (ПКТІ МУ). У 80-х рр. завод виробляє більше половини всього доменного устаткування в СРСР. Крім того, продукція підприємства експортувалася в країни, що входили в РЕВ, до країн Західної Європи — Францію, Італію, Швецію, Бельгію, Люксембург, а також до Індії, Пакистан, Єгипет, Нігерію, Алжир, Болгарію, Польщу, Аргентину, Чехословаччину, Угорщину.

У 1994 році колективом заводу було прийнято рішення про реорганізацію підприємства в акціонерне товариство «Дніпроважмаш».В 2016 році завод входить до складу науково-виробничої групи «Дніпротехсервіс». На заводі завжди приділялися велика увага і турбота про 8-тисячний колектив працівників.

На території працював музей бойової і трудової слави, є алея пам’яті « Ніхто не забутий, ніщо не забуто». Була збудована поліклініка, закуплене сучасне медичне обладнання, працювали високопрофесійні лікарі та медсестри. Два рази на рік працівники заводу проходили профілактичний огляд, проводилося безкоштовне лікування. Працювали заводські дитячі садочки. На території підприємства працював фізкультурний оздоровчий комплекс для працівників і їх дітей.

На березі річки Самари була дитяча оздоровча база «Факел», де щорічно відпочивало більше тисячі дітей працівників заводу. Чудова заводська турбаза «Відрадне» працювала круглий рік, і заводчани з великим задоволенням відпочивали і оздоровлювалися в мальовничому, незвично гарному природному місці. В профспілковій організації заводу отримували безкоштовні путівки в різні санаторії країни. Будувалися квартири і працівники отримували їх безкоштовно, або кооперативні купували в кредит.

Ветерани «Дніпроважмаш» відвідують свій рідний завод, поспілкуються з працівниками підприємства, згадають свої трудові будні і святкові дні, які проходили на заводі. А згадати є що…».

Фото з архіву Володимира Духневича та з відкритих джерел.