
У Дніпрі є місця, де щодня створюється невидимий фронт підтримки. Це територіальні центри соціального обслуговування, де жінки поважного віку об’єдналися в унікальний волонтерський рух «Бабусі для ЗСУ».
Вони в’яжуть шкарпетки, шиють білизну, створюють теплі килимки та ортопедичні подушки для поранених військових. А одна з них — пані Любов — перетворила свою творчість на справжню справу життя, розповідає “Наше місто”.
Любов Зайцева переїхала з Лисичанська у березні 2022 року. Вдома її творчістю були браслети — яскраві та символічні. Війна змінила все, але саме творчість стала для неї рятівною та волонтерською справою. У Дніпрі жінка почала плести браслети вже для військових — у жовто-блакитних та червоно-чорних кольорах. Кожен браслет вона наповнює сенсом, а бійці носять обереги прямо під бронею.
«До мене підійшов хлопець, років 18, і попросив червоно-чорний браслет. Я йому кажу: червоне — то любов, чорне — то журба… А він подивився й сказав: “Зараз йде боротьба за землю. Будинки ми відбудуємо, а землю, як віддамо, ніхто не поверне”. З того моменту я по-іншому дивлюся на ці браслети», — згадує пані Любов.
За роки війни вона зробила сотні браслетів і понад 1 500 пухнастих теплих килимків, які військові використовують у бліндажах, техніці, на бойових позиціях. Ще одна майстриня руху — пані Лариса. Вона фактично стояла біля його витоків і сьогодні шиє не лише білизну, не лише теплі підкладки для машин і бліндажів — а й унікальні реабілітаційні подушки для поранених.
«Я викроюю отакі подушки для хлопців, які поранені. Це ортопедичні “кісточки”, вони дуже щільні, щоб знімати навантаження з шиї, руки чи спини. Ми працюємо як волонтерська група реабілітологів — ходимо в госпіталі та медзаклади і допомагаємо хлопцям», — розповідає майстриня.
У територіальних центрах Дніпра щодня працюють десятки жінок. Хтось в’яже, хтось шиє, хтось плете. І разом вони створюють сотні виробів щомісяця.
За 2024–2025 роки бабусі виготовили:
понад 1 500 комплектів спідньої білизни;
понад 300 пар шкарпеток;
більше 700 “піддупників” — теплих кругів-сидушок;
тисячі килимків, рукавичок, наволочок, подушок;
сотні оберегів і ангелів.
Робота кипить щодня — майстрині приходять попри відключення світла, холод чи власні хвороби. Цей рух існує завдяки небайдужим дніпрянам, які приносять матеріали: старі светри, тканину, медичні простирадла.
«Якщо у когось є старі речі — принесіть у терцентр. Нам не треба нового — ми знаємо, що зробити зі старого. І багато жінок тут вперше навчилися в’язати — це і підтримка, і робота для душі», — закликає директорка терцентру Ольга Мешко.
Територіальні центри — це не просто волонтерські майстерні. Це місця, де жінки переживають війну разом: спілкуються, співають, діляться новинами, підтримують одна одну. І кожна з них знає, що її внесок важливий.
![]() |
Gorod`ській дозор |
![]() |
Фоторепортажі та галереї |
![]() |
Відео |
![]() |
Інтерв`ю |
![]() |
Блоги |
| Новини компаній | |
| Повідомити новину! | |
![]() |
Погода |
| Архів новин | |